Парни, душой отвергшие войну

Время врачует раны, но плохо заживляет душу.
Война жестокая штука, она ранит или убивает.
"Снова жить разрешается", - говорит Ярослав, передавая свою рукопись.
Написано грамотно, с эмоциями, хочется сопереживать.
Маленький абзац разрешил опубликовать в Facebook.

"І почалася для мене війна, поступово, не відразу…
Стерлися всі дати та назви місяців, днів, тільки день ніч, день ніч, день ніч…
Тоді почали розуміти що це війна, сама що не є війна, та, про яку дивився фільми, читав у книгах, грав у комп’ютерні ігри, та у дитинстві з друзями… але до відчаю реальна, до болі страшна, де не спиш ночами, днями, тижнями, де кожен снаряд здається летить саме в тебе, відчуття що тебе зрадили, кинули, забули, і руйнівне відчуття відчаю та відчуття смерті…
Війна, страшні втрати побратимів, де хочеться просто кричати, бігти кудись, плакати, хочеться на когось накинутись і розірвати навпіл, видерти очі, відірвати вуха, відкусити ніс…
Війна, де починає їхати дах, де у кожного чорні, потаємні, негативні риси характеру, які ховав десь далеко на задвірках своєї душі, починають виринати назовні, перетворюючи людину на дикого, лютого звіра, який втрачає людяність".